Кандидат з погодинною оплатою

22/02/2010 Новини і Публікації

Стартувати в українській політиці з посади кандидата в президенти — розкіш, яку раніше могли собі дозволити тільки так звані технічні кандидати. Але юрист-міліонер Олег Рябоконь незабаром після виборів створив власний громадянський рух. І цим дав зрозуміти, що у боротьбі за владу плани у нього досить серйозні. Хоча в методах цієї боротьби недосвідченість майже межує з легковажністю.

Всі українські політики в ході боротьби за владу незмінно впадають у депресію. Вони примушені бути пішаками у грі, правил якої не знають. Для амбіційних особистостей це величезний удар по психіці. У парламенті депутати нерідко зізнаються один одному, що справжньою віддушиною в такій ситуації стає бізнес. Тут і мотиви ясніші, й інтереси зрозуміліші, й цілі відчутніші. Але іноді трапляється навпаки: бізнес викликає у зовні успішної людини депресію. І біжить ця людина від неї… у політику. Саме це відбулося з одним із відомих юристів України, 35-річним Олегом Рябоконем. Закинувши адвокатську практику, він несподівано подав документи на участь у виборах на пост президента. На момент старту виборчої гонки Рябоконь знаходився ближче за всіх своїх конкурентів до крісла глави держави. Але лише в тому смислі, що зняв офіс для штабу буквально в 20-ти метрах від Секретаріату президента, на тій же вулиці Банковій. З 2,5 мільйонами гривен стартового внеску також проблем не виникло, — в останній час він був одним із найбільш високооплачуваних юристів країни та зумів сколотити непоганий скарб. Не стала справа і за оригінальною ідеологією, з якою з’явився на публіці кандидат — самоорганізація суспільства. Цю ідею новоспеченому політику запропонував київський політолог і журналіст Володимир Золотарьов. А ось далі почалися неприємності.

Олег Рябоконь кинувся конкурувати з учасниками виборчої гонки кількістю листівок, білбордів, активністю в ЗМІ — і безшумно програв. У нього просто не було стільки грошей, щоб бути почутим на фоні грандіозного медіашуму, створюваного провідними кандидатами. Ще до першого туру штаб покинув Золотарьов, який з самого початку пропонував сфокусувати всі ресурси на інтернеті. А Рябоконь просто розмазав рівним тонким шаром 5 млн грн. (згідно офіційних даних, 1,04 млн грн. — прим. «ВД»), зарезервованих на передвиборчу кампанію, по різним агітаційним площадкам. Трохи більше 8 тисяч голосів виборців принесли йому останнє, 18 місце серед учасників виборів. Передостаннім він став тільки на рідній Вінниччині. Середня ціна голосу, виходячи з вартості кампанії, виявилася позахмарною — близько 625 грн. Але Олега Рябоконя це не зупинило. Він створив політичну силу зі «скромною» назвою «Громадянський рух Олега Рябоконя» і продовжує боротьбу. І це дуже схоже на відчайдушну сутичку з депресією, в яку людина глибоко занурилася за роки заняття юридичним бізнесом.

Вісім тисяч голосів та останнє місце — цей результат не викликав у вас бажання полишити політику?
— З психологічної точки зору я досягнув всіх цілей, які ставив перед собою на президентських виборах. Були сумніви, коли я приймав рішення щодо уходу з бізнесу на суспільну роботу. Я думав над тим, що саме буду робити, як себе позиціонувати. Але коли я опинився психологічно готовий до того, щоб відмовитися від непоганого фінансового доходу, розвиненої інфраструктури в бізнесі та зануритися в те, чим ніколи раніше не займався, вже не було сенсу сумніватися.

625 гривень за один голос — не надто дорогим виявився політичний експеримент у формі участі в президентських виборах?
— На мій погляд, неправильно фокусуватися тільки на результаті виборов чи кількості витрачених коштів. Так може думати лише людина, яка сконцентрована виключно на своїх особистих досягненнях. Я взявся за суспільну роботу, а значить, участь у виборах — вже результат. Люди узнали, що є такий суспільний лідер — Олег Рябоконь. Це дає можливість перейти на новий ступінь — створити повноцінний суспільний рух. А бюджет, який у мене був для президентської кампанії, витратив з максимальною ефективністю.

Ви програли вибори конкурентам, у яких більше фінансових донорів та якісніші виборчі технології. Зробивши висновки, почнете шукати інвесторів?
— Вважаю, якщо я буду декларувати правильні цілі та реалізовувати конкретні проекти, то фінансування з’явиться. Всі проекти, які запускаються, повинні бути націлені на самоокупність. Як лідер політичного руху я повинен отримувати заробітну плату. Нехай не таку, як мої доходи в бізнесі, проте достойну. Правильно, щоб у суспільстві знайшлися люди, які наймуть мене для того, щоб реалізувати ці ідеї. Але важливо, щоб вони не сприймали мене як комерційний проект. На жаль, спонсори політиків в Україні частіше за все розглядають партії як інвестиційний проект. І політики теж мотивовані саме комерційними цілями. Мене такий варіант не влаштує.

У вас непогані зв’язки в крупному бізнесі. Звернетеся до них по допомогу?
— Побігти грошима по друзям і знайомим — найпростіший крок. Але я вважаю, що допомагати моєму політичному проекту повинні люди, які поділяють мою ідеологію.

Президентська планка виявилася для вас явно зависокою. Спробуєте себе на місцевих виборах 30 травня?
— Обиратися головою сільради я не піду. Але якщо комусь із достойних людей буде потрібна допомога, можливо, я надам підтримку.

Тобто ваш суспільний рух не буде приймати участь в місцевих виборах?
— Поки що у нас недостатньо можливостей, щоб організовано йти на місцеві вибори. Якщо я побачу потужну групу людей, які поділяють мої переконання, із задоволенням буду з нею працювати. Але поки що таких не видно.

Вам не здається, що у бізнесмена в Україні сьогодні більше інструментів для реалізації суспільних ініціатив, ніж у політика, який вимушений працювати в агресивному конкурентному середовищі?
— Бізнесмен повинен займатися бізнесом, а не політикою. Працюючи юристом, я не витрачав час на суспільні проекти. На рівні благодійності окремі проекти підтримував, але повноцінної участі в них не приймав. Я вирішив не сидіти на двох стільцях. Розумію, що це ризик. Куди винесе мене ця хвиля, сказати важко. Тут не можна вкласти $100 тис. і отримати 100 тисяч прихильників. Але мені дуже цікаво шукати ідеологію, яка буде відповідати потребам суспільства, і потім застосувати її на практиці. Зараз як раз іде пошук такої ідеології.

Клініка і ліс

Виборча кампанія Олега Рябоконя була однією з найдешевших з 18 кандидатів, але при цьому він задекларував найбільший серед них офіційний доход. За підсумками 2008 р. юрист заробив майже 6 млн грн. В групі Magisters Рябоконь спеціалізувався на зовнішньоторгових спорах та супроводі іноземних інвесторів. Це найбільш грошовий сегмент ринку юридичних послуг. Відомо, що юрист дуже допоміг трубному бізнесу Віктора Пінчука, коли у того були проблеми на зовнішніх ринках через антидемпінгові розслідування. Багато в чому завдяки Рябоконю Magisters обзавелася представництвами та клієнтурою у Великобританії, Росії, Біларусі та Казахстані. За його словами, к рішенню піти з бізнесу він прийшов навесні 2009 р. Поштовхом стала серія з декількох справ, які він вів в інтересах крупних іноземних клієнтів. По одному з них, наприклад, митниця з надуманого приводу затримала ввезення в Україну обладнання. «Вирішити питання», як виявилося, пропонували за хабар. Цю справу Рябоконь врешті решт виграв в суді, але усвідомив, що з визнаного міжнародного спеціаліста перетворюється на фігуранта корупційних переговорів. Грошей до того часу було зароблено достатньо, і мотивації для спілкування з «вирішальниками» просто не знайшлося. Угода по його виходу з партнерства в Magisters була завершена до початку виборів.
Втім, це не означає, що, пішовши в політику, Рябоконь позбавився всіх своїх активів. На сьогоднішній день доречніше говорити лише про відхід з юридичної галузі.

В Конча-Заспі під Києвом він володіє елітною сімейною клінікою Health Life, якою керує його дружина Олена. А в Прикарпатті розвиває елітне хазяйство «Палетський ліс», яке спеціалізується на розведенні фазанів, форелі та послугах з організації полювання. Крім того, Рябоконь володіє землею в Київській області. У «ВД» є дані, що юрист також має відношення до ряду аграрних підприємств на Вінниччині і Полтавщині, але сам він цю інформацію заперечує.

Як би там не було, від активної бізнес-діяльності Олег Рябоконь сьогодні вже відійшов. Його активами керують родичі і партнери. А ось в політику поки так і не інтегрувався. Хоча явно збирається і вже шукає інвесторів для майбутніх виборчих кампаній. Власних коштів для реалізації його політичних амбіцій явно не вистачить.

Ви можете назвати суму угоди з продажу частки в юридичній групі Magisters?
— Це закрита інформація, тому що вона стосується не лише мене.

Угода передбачає опціон на зворотній викуп частки в бізнесі?
— Я продав свою частку остаточно. Для мене це рішення прийнято: в бізнес не повернуся.

Деякі з ваших партнерів по Magisters на час виходили з бізнесу, йшли в політику і потім поверталися. Чому ви виключаєте такий варіант?
— Мова йшла про партнера, який ішов на державну службу в якості чиновника, а не суспільного діяча. У мене вже повністю змінилось відношення до бізнесу. На суспільному ґрунті інші задачі, і вони мені більш цікаві.

Вам стало нецікаво займатися бізнесом?
— Я просто досягнув у бізнесі того рівня, коли треба або відкривати офіси в Нью-Йорку, Брюсселі, їхати за кордон та вести кочове життя, або ж «кинути якір» в жити далі в Україні. Я прийняв рішення, що мій «якір» тут. Але те оточення, в якому видавалося працювати, мене не влаштовує. Як юрист я постійно зазнавав психологічного насилля. Я чомусь повинен давати хабарі, обманювати інших і себе, боятися за рівень медицини і безпеки. Я відкрив офіси в Москві, Мінську, Астані, Лондоні — є куди розвиватися. Але який смисл, якщо Україна так і залишиться нерозвиненою.

Відхід ключового партнера з юридичної компанії, як правило, провокує відтік клієнтів. З Magisters відбулося те саме?
— Безумовно, для компанії це було стресом. Але я свій відхід готував з початку 2009 року. У квітні я прийняв рішення піти з поств голови компанії, у травні передав всі справи у Москві. В результаті ситуації невизначеності не було, я провів необхідний підготовчий процес. А клієнти тепер будуть працювати з іншими юристами нашої групи, рішення за ними.

Відтік клієнтів відбувся?
— Думаю, що всіх зберегли. Чим більша корпорація, тим менше роль індивідуумів. До того ж я не пішов у конкуруючий бізнес і нікуди не уводив клієнтів.

Ви розглядали варіант переписати активи на дружину чи інших родичів? Так роблять багато політиків.
— Не бачу смислу. Я вважаю, що бізнес — це коли керуєш компаніями, а не просто купив акції і сидиш, отримуєш доход. Я вже ніде в бізнесі не приймаю участі. Великих заводів у мене немає, а те, що є, — декларую. Тому і став одним з найбагатших кандидатів з всіх, хто приймав участь у президентських виборах.

Magisters буде фінансувати вашу політичну діяльність?
— Ні, мені це не потрібно.

Серед клієнтів Magisters є люди, які зараз фінансують ваш політичний проект?
— Серед них є ті, хто співчувають. Але, якщо говорити про джерела фінансування, то коло набагато ширше, ніж клієнти Magisters.

Нетехнічний кандидат
Олег Рябоконь — абсолютно нове обличчя в українській боротьбі за владу, проте вже встиг обзавестися власним політичним компроматом. Під час президентської виборчої кампанії до нього приклеївся ярлик технічного кандидата, який діє в інтересах БЮТ. Відомий викриватель Михайло Бродський відкрито висловив свої підозри, відмітивши, що «в його юридичній компанії всі партнери співпрацюють з бютівцями». Відмітимо, що колишні партнери Magisters Сергій Власенко та Євген Корнійчук дійсно на виборах-2010 стали депутатами від БЮТ, а останній зайняв в коаліційному уряді крісло першого заступника міністра юстиції. Правда, ще один партнер Magisters, Олексій Резніков, представляє в Київраді Блок Миколи Катеринчука. Але прихильників «технічної версії» це не насторожило. Головним «товаром», який Рябоконь теоретично міг запропонувати Юлії Тимошенко, були місця у виборчих комісіях, які розподіляються між кандидатами пропорційно. На те, що цей механізм був дійсно використаний, в одному з коментарів натякнув голова правління Комітету виборців України Олександр Черненко: «Члени комісій, які раніше працювали на БЮТ, чомусь зараз представляють Олега Рябоконя».

Втім, сам Рябоконь ці обвинувачення категорично відкидає, заявляючи, що він був «технічним кандидатом українського суспільства». А ось той факт, що Magisters отримав «жирні» контракти на юридичні послуги від урядових структур, які контролює БЮТ, заперечувати важко. Найкрупніший з державних клієнтів — НАК «Нафтогаз України». Але Олег Рябоконь запевняє, що ніякого сприяння від колишніх партнерів і нинішніх політиків не отримував. Як би там не було, ярлик технічного кандидата у невтішному результаті на виборах відіграв певну роль. Той факт, що його виборчий штаб не зміг грамотними PR-інструментами від цього ярлика оперативно позбавитися, вказує як на відсутність досвіду у самого політика, так і на дефіцит кваліфікованих помічників. Втім, досвід — справа наживна.

Ярлик «технічного кандидата» до вас приклеїли досить аргументовано. Два ваших колишніх партнера є депутатами від БЮТ. Ви спілкувалися з ними в ході виборчої кампанії?
— У мене з ними завжди були в основному ділові стосунки. З компанією «Правіс: Резніков, Власенко і Партнери» ми об’єдналися у 2006 році, а до цього практично не знали один одного. З Сергієм Власенко я не спілкуюсь з моменту його виходу з компанії після обрання депутатом. Хоча, якщо треба підняти слухавку і зателефонувати, — без проблем, у нас нормальні відносини. З Євгеном Корнійчуком ми працювали довше — з 2002 року. З ним іноді телефонуємо один одному. Ми спілкувалися, коли я прийняв рішення уходити з бізнесу.

Він пропонував приєднатися до БЮТ?
— Ні, від нього таких пропозицій не поступало. Треба виходити з реалій.
В політичну силу беруть за іншими критеріями, а не просто по знайомству.

Але ваша юридична практика напевно буда б непоганою рекомендацією для БЮТ…
— Думаю, Євген Корнійчук і Сергій Власенко достатньо успішно закривають цю нішу в БЮТ.

Представники БЮТ пропонували уступити їм свою квоту в виборчих комісіях?
— До мене надходило декілька пропозицій щодо співробітництва з БЮТ з різних джерел, проте я навіть не зустрічався з цими людьми. Мені було зрозуміло, що раз і так пишуть, що я технічний кандидат, то якщо я ще й зустрінусь із представниками БЮТ, відразу в пресі з’являться фотографії.

Після обрання Корнійчука і Власенка депутатами Magisters стала отримувати більше контрактів від державних структур?
— Ми працювали з державою з 1997 року і з тих пір вигравали тендери при всіх урядах. Просто зараз комусь вигідно говорити, що ми працювали з «Нафтогазом України» і Мінфіном тільки тому, що БЮТ контролює уряд. Але коли прем’єр-міністром був Віктор Янукович, ми також обслуговували і Мінфін, і НАК.

Чи правда, що за найбільш «жирні» контракти держструктур конкуренцію ведуть тільки ті юридичні компанії, які мають політичну «кришу»?
— Серед провідних юридичних компаній немає жодної, яка б не співпрацювала з владою. Але ексклюзиву в цьому співробітництві немає ні у кого. В юридичному співтоваристві всі один одного знають. Провідні компанії можна перерахувати по пальцях. Вони мають необхідну кваліфікацію, і дуже рідко тендери виграє хтось не з цього кола. Наприклад, всі знають юридичну компанію, близьку до міністра юстиції Миколи Оніщука. Але де ця фірма у рейтингах? Там же, де була і до призначення Оніщука міністром. Це один з найбільш відкритих і конкурентних ринків.
Останній державний тендер, в якому я приймав участь, — «Укравтодор», на обслуговування будівництва ділянки дороги. Виграла його «Василь Кісіль і Партнери», а ми зайняли четверте-п’яте місце за ціною. І не протестували, оскільки дешевше були просто не готові братися за таку роботу.

Ви хочете сказати, що в усіх галузях є корупція, а на ринку юридичних послуг — немає?
— Перекоси з держконтрактами, звичайно, є. Але «кишенькові» фірми депутатів не відіграють на цьому ринку істотної ролі.

Тобто депутати-юристи заробляють якось по-інакшому?
— Всі вони якось заробляють. Але сказати вам прямо, хто, де і скільки заробляє, я не можу. Якщо рядовий український суддя може собі дозволити за $25 тис. полетіти чартером на відпочинок, значить, десь він ці гроші взяв. Але у Magisters обсяг державних замовлень ніколи не перевищував 10% портфеля. Для нас цей сегмент не був ключовим.

Полювання і лижі
Полювання — статусне хобі, яке є дуже популярним серед політиків. Тож Олег Рябоконь зі своїм захопленням стрільбою по дичині попав в потрібну компанію. Признається, що з групами політиків поки нікуди не вибирався. Частіше за все полює в колі близьких друзів і колег. Але говорить, що якщо новий статус вимагатиме, не відмовиться постріляти і разом з сильними світу цього. Тим більше що завжди може запросити їх до власного мисливського господарства в Прикарпатті. Полює він і під Києвом, неподалік від власного будинку на Осокорках.

Ще одне захоплення Рябоконя також красномовно вказує на статус, — він частий гість на зимових курортах Альп. Причому полюбляє їздити не лише на гірських лижах, але і на сноуборді. І це свідчить про багато чого в його характері. Керувати сноубордом може лише людина, яка пройшла через безліч болісних падінь. Непоганий досвід для політика-початківця, який стартував на виборах, м’яко кажучи, не дуже вдало.

Виборча гонка не дозволила в цьому році вирватися на лижний курорт?
— Я все ще планую відправитися до Швейцарії. Вибори, звичайно, внесли корективи до відпускного графіку. Зазвичай взимку я обов’язково відправляюся в гори, щоб встати на лижі і сноуборд.

У вас є улюблене місце для лижних спусків?
— Останні п’ять років це кожен раз нове місце. Але обов’язково в Альпах.

Хто складає вам компанію в лижних спусках?
— На відпочинок зазвичай відправляємося сім’єю,намагаємося брати і батьків. Винаймаємо велику квартиру і живемо всі разом.

Що саме вас приваблює в горних лижах і сноуборді?
— Я дуже люблю рух. Коли довго сидиш в офісі, починаєш «руйнуватися», пропадає енергія.

Але це захоплення дуже травмонебезпечне. У вас траплялися переломи чи вивихи?
— Такі неприємності зазвичай трапляються з тими, хто відпочиває нерозумно, не знаючи цього спорту, або надто самовпевнені, не мають достатньої фізичної підготовки. Багато хто останній раз стояли на лижах в школі, а, заробивши грошей, їдуть на якийсь модний курорт і там відразу ламаються. Я не з тих людей, яких приваблює екстрим. До гірських лиж у мене нормальний, поміркований підхід. Хоча вивихи і розтягнення були. Особливо коли в перший раз встав на сноуборд. Ніколи в житті я стільки не падав. Перший тиждень був для мене жахом, але виручила хороша екіпіровка. А тепер вже все нормально.

В Україні кудись з лижами і сноубордом їздите?
— Ні. Якщо чесно, у мене є побоювання щодо якості трас. Можливо, найближчим часом «спробую» Прикарпаття.

Перспективи
Олега Рябоконя явно не приваблює крісло рядового депутата з перспективою декілька років працювати «кнопкодавом» в підпорядкуванні партійного лідера. Місце у виборчому списку він напевно міг би без проблем отримати в тому ж БЮТ. Проте спілкування з колишніми партнерами по бізнесу, які отримали депутатський досвід у Верховній Раді, схоже, відбило у нього охоту йти в «рядові». Шлях у політичні «генерали» він обрав нестандартний і дорогий. Поразка на президентських виборах скоріше погіршила його стартові позиції в політиці, ніж покращила. Все-таки він програв не тільки політикам першої величини, але і кандидатам, які мали цілком порівняні фінансові й організаційні ресурси. Виділитися умінням якісно донести свою ідеологію до виборця він також не зміг. Тим не менше «дорогу подужає той, хто йде». Людину, яка звикла до погодинної оплати, навряд чи влаштує довгий період з поразок. Якщо він буде продовжувати настирно ініціювати проекти, які відповідають запитам суспільства, можливо, удача йому і посміхнеться, — скоріше за все, це буде пропозиція спробувати себе на одній з посад у судовій гілці влади. Але чи згодиться на це амбіційний політик з не амбіційним рейтингом — велике питання.

Варіант повернення до юридичного бізнесу Олег Рябоконь, схоже, більше не розглядає, проте це не означає, що йому не по душі бізнес аграрний. Земля для цього у власності є. Хоча якщо азартна політика так і не вилікує його від депресії, отриманої в бізнесі, не виключено, що він все-таки наважиться покинути Україну. Адже в минулому році саме балотування на пост президента і стало для нього відповіддю на питання, чи варто залишатися жити в цій країні.

Сергій Сироватка

“Власть денег”

www.vd.ua